РОЗГНІ́ВАНО, присл. З гнівом, сердито. Батий з пагорка стежив за наступом, кусав губи, розгнівано шепотів прокляття (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 477); Дядько Себастіян розгнівано ступив крок уперед, а Юхрим крутнувся на місці і, пригинаючись, вислизнув із комнезаму (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 176); *Об-разно. Насувала гроза.. Знову розгнівано вдарив грім, схопився страшний вітер і грізними перекатами загудів у лісі (Гур., Наша молодість, 1949, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 650.