РОЗДИРА́ТИ, а́ю, ає́ш, недок., РОЗДЕ́РТИ і РОЗІДРА́ТИ, роздеру́, роздере́ш; мин. ч. розде́р, де́рла, ло, розідра́в, дра́ла, ло; наказ. сп. роздери́; док., перех.
1. Розривати на шматки. Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Шевч., II, 1963, 93); Вони тут же жадібно ковтали свою частку, роздирали м’ясо руками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 97); Козак Мамай, роздерши на клапті шаровари пана Купи, визволив йому ноги з золотих стремен (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 58); «Дивіться, люде: осьде булла, Що я читав…» — і показав Перед народом. Всі здрогнули: Іван Гус Буллу розідрав!!!.. (Шевч., І, 1963, 265); // Робити порваним, дірявим. Плачем великим ридали невільниці чорні, Шати свої роздираючи, ранячи тіло до крові (Л. Укр., І, 1951, 424); Одна карлючка зачепилась.. за Настину сукню й роздерла її внизу (Н.-Лев., III, 1956, 249); Тиміш випростався, роздер на грудях сорочку й став як залізний (Довж., I, 1958, 61); — А я про своє [пальто] байдуже, — додав Власов, лягаючи прямо на траву. — Тобі що? Сьогодні розідрав одне — завтра друге буде! — сказав Василь (Мирний, IV, 1955, 142); // Роздрібнювати, розмелювати зерно. Мати останнє зерно роздирає на жорнах (Стельмах, І, 1962, 128); // Розриваючи, відкривати що-небудь. Почтмейстер роздер конверт і конфіскував ті нещасні і невинні вирізки, немов щось страшне (Коцюб., III, 1956, 250); Колосовський, роздерши індивідуальний пакет, сяк-так перев’язав йому покремсану щелепу (Гончар, Людина.., 1960, 94); // Завдавати рваних ран, робити глибокі подряпини (на тілі). Роздираючи тіло об гострі тернові колючки, Лукія перехопилася через рів (Донч., III, 1956, 70); Кайдани знову вп’ялися в тіло гострими цвяхами, роздирають шкіру (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 127); [Зінька:] Підійди ближче! Підійди!.. Я тобі баньки видеру і пащеку роздеру! (Кроп., II, 1958, 42); Одна хворостина зачепила теля по голові й розідрала око аж до губ (Хотк., І, 1966, 121); // Знищувати, загризаючи, розривати на шматки (про хижака). Між пташками не всі ж праведні, а є й грішні. Он шуліка — кожну пташку роздирає (Гр., II, 1963, 326); — Якраз отут, де ми з тобою обідаємо, гепард [дика кішка] роздирав свою здобич (Гончар, Тронка, 1963, 99); Дуже їм вовки дошкуляють: щоночі то коня, то пару баранів роздеруть, а то й більше (Тулуб, В степу.., 1964, 206); Все ти [заєць] ховайся та вгору дивись; Тільки ж згадаєш, щоб як задрімати, А над тобою вже беркут повис: Так і тремтить, щоб тебе розідрати! (Щог., Поезії, 1958, 120); // Прокладаючи собі дорогу, вклинюватися в що-небудь, розсікати щось. Плив корабель, роздираючи хвилі (Л. Укр., І, 1951, 425); Загін.. канавокопачів, — з болотним екскаватором в далекому авангарді, — іде в наступ на трясовину, роздирає мочарну зарость… (Вол., Дні.., 1958, 68); *Образно. Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає (Шевч., I, 1963, 108); // Розтуляти (очі). Ішли [женці] в поле до схід сонця, спотикаючись, роздирали кулаками невиспані очі, згинались од холоду (Вас., II, 1959, 169); // Дуже широко розкривати (рот), розтягувати (губи). Іннина мати, розідравши в позіхові рот, простягає мені для поцілунку руку (Речм., Твій побратим, 1962, 45); // перен. Порушувати (тишу, спокій) чим-небудь. Тільки Яресько ліг, тільки задрімав, як уже хтось мовби біля самого вуха роздер казармену тишу (Гончар, II, 1959, 249).
2. тільки недок., перен. Спричиняти, викликати внутрішній розлад, суперечності. [Прісцілла:] В нас тепера велика чвара церкву роздирає (Л. Укр., II, 1951, 413); Світову імперіалістичну систему роздирають глибокі і гострі суперечності (Програма КПРС, 1961, 30); // Роз’єднувати, розчленовувати що-небудь. Вдерлися.. люті рицарі-хрестоносці, рвали й роздирали на шматки Руську землю (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 431).
3. тільки недок., перен. Сильно, різко роздратовувати, болюче діяти на щось. Бряжчало намисто у молодиць на грудях, жіночий вереск роздирав вуха (Коцюб., II, 1955, 355); Хворий не видужував, його легені роздирав кашель (Донч., III, 1956, 107).
4. перен. Надто хвилювати, терзати, мучити морально. Вже до міста нема вороття, там контрасти мене роздирають (Сос., І, 1957, 226); Хто не слухається розуму, того роздеруть його ж таки власні вчинки (Крим., Вибр., 1965, 143).
Роздира́ти се́рце (ду́шу) — завдавати моральних мук, душевного болю. За думою дума роєм вилітає; Одна давить серце, друга роздирає (Шевч., І, 1951, 259); Думки по шматках роздирали сьогодні парубочу душу (Стельмах, І, 1962, 531).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 664.