РОЗДОРІ́ЖЖЯ, я, с. Місце, звідки розходяться або куди сходяться дві чи кілька доріг; розпуття. На одному з роздоріж у степу, на високій, наспіх спорудженій із снарядних ящиків трибуні стоїть випростаний майор Воронцов (Гончар, III, 1959, 129); // Те саме, що розви́лка 2. Товарний потяг ішов задумано, повагом, залишаючи позад себе зелені вогні. Роздоріжжя гриміли під колесами — відходили в безвість (Мик., II, 1957, 263); Там, на роздоріжжі жолобів, де більші груди вугілля йшли в окремий жолоб, а менші в окремий, — сиділи діти (Ірчан, II, 1958, 257).
◊ На роздорі́жжі — у стані нерішучості, важких роздумів, вагань. [Іван:] Стою на роздоріжжі, і яким шляхом іти — не знаю (К.-Карий, III, 1961, 19); То було не запитання людини, що опинилась на роздоріжжі. Каргат не просив поради й допомоги (Шовк., Інженери, 1956, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 668.