РОЗДРЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗДРЯ́ПАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Сильно, до крові дряпати; вкривати шкіру подряпинами. Ранений у гарячці роздряпує свої рани (Фр., VI, 1951, 243); Ну, не без того, що трохи роздряпаєш руки (Стельмах, І, 1962, 218).
2. тільки док., розм., рідко. Неглибоко, сяк-так зорати землю. Досить було як-будь роздряпати землю, як-будь уткнути в неї якесь насіння, все росло, розвивалося і приносило несподівані та нечувані давніше плоди (Фр., VIII, 1952, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 671.