РОЗДІ́ЛЬНИК, а, ч. Прилад, устаткування для розділення чого-небудь. Наконечники для розпилювання мають переставні роздільники, які встановлюються залежно від висоти обпилюваних рослин (Механ. і електриф.., 1953, 124); На Долинському нафтовому промислі було освоєно метод спільно-роздільної експлуатації двох пластів однією свердловиною. Для цього застосували спеціальне устаткування — роздільник пластів (Роб. газ., 27.XII 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 666.