РОЗЗЯВЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм., рідко. Те саме, що роззя́ва. Роззявляка, чого ти тут стоїш! тут тебе вовки поснідають (Номис, 1864, № 6584); Ой у лісі на орісі Сухая ломака, — Один писар у хуторі, Да й той роззявляка (Чуб., V, 1874, 1178); [Орлик:] «Мене там вперше куля охрестила»! Знайшов, чим хвалитися. Мовляв, їхала роззявляка та проворняці дишлом в рот… (Лев., Драми.., 1967, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 681.