РОЗКА́Т, у, ч.
1. Схил або укочене чим-небудь місце (перев. на зимовій дорозі).
2. заст. Плоский насип або дерев’яний поміст біля кріпосної стіни чи окопу для встановлення гармат. Дорош розміряв окопи і розкати, бо знав і кріпості будувать (Стор., І, 1957, 202); // розм. Весь кріпосний вал, усе земляне укріплення фортеці.
3. спец. Стальне полотно, яке рухається між прокатними валками на прокатному стані. Конфігурація профілю прокату визначається калібром, тобто зазором між робочими прокатними валками, крізь який проходить розкат (Наука.., 6, 1962, 18).
4. перев. мн. Тривалий, розкотистий гук, відзвук, який лунає, поширюється далеко навкруги. В залі оплесків розкати, марсельєзи грізний спів (Шер., Дружбою.., 1954, 31); Часами гарматним розкатом проноситься в тишині розпачливе рикання лева (Бажан, Політ.., 1964, 19); Квітневі розкати грому — ознака сталої весни (Хлібороб Укр., 3, 1968, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 690.