РОЗКЛА́ДНИК, а, ч.
1. Те, що сприяє розкладанню чого-небудь на окремі частини, елементи. Очевидно просто, що нервова система тварини є колекцією аналізаторів, розкладників природи на окремі елементи (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 103).
2. перен. Той, хто сприяє моральному занепадові, розладові, дезорганізації кого-небудь. Проти недоумкуватих феодалів, проти церковних забобонів, противників прогресивних ідей і понять — ну, звичайно ж, він [Ш. Руставелі] розкладник (Тич., III, 1957,61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 702.