РОЗКЛЕ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗКЛЕ́ЇТИ, е́ю, е́їш, док., перех.
1. Роз’єднувати що-небудь склеєне; // Розкривати, розтуляти (губи, очі, повіки).
2. Наклеювати скрізь, у різних місцях. — Їх [об’яви] можна розклеювати скрізь? — спитала дівчинка (Ів., Вел. очі, 1956, 19); Сьогодні розклеїли наказ, а через чотири дні вже мав з’явитися [Грицько] на збірний пункт у Славгород (Головко, II, 1957, 515).
3. розм. Розбивати до крові (звичайно ніс). Не один і носа розклеїть собі, та проте щасливий! (Свидн., Люборацькі, 1955, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 703.