РОЗКОЛИ́САНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розколиса́ти; // у знач. прикм. І ніч полонять, дзвонять, гонять Танцю спритні вихорці, Сплески пісні й сміху тонуть В розколисаній ріці (Бажан, Роки, 1957, 284); З-за мережаних заслон В розколисаній уяві Мріють образи ласкаві (Вороний, Вибр., 1959, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 705.