РОЗКОЛО́ШКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Спонукати кого-небудь до дії. Маша оббігла намети і всіх, навіть найвайлуватіших, розколошкала: — Грати! (Гончар, Маша.., 1959, 87); // Змусити прокинутися від сну; розбудити. Заснув князь перед самим світанком і чи й спав, чи й не спав, а ще й не сіріло, розколошкав усіх челядинців (Загреб., Диво, 1968, 230); // Налякавши, примусити кого-небудь розбігтися у різні боки. — Годі, годі, не треба [пищати]! Чула вже! Ти мені всіх курей розколошкаєш (Донч., VI, 1957, 486).
2. Розпатлати, скуйовдити (волосся).
3. перен. Розгромити в бою, бійці, сутичці; знищити. Розколошкати ворожу колону.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 706.