РОЗКО́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розкопа́ти. Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? (Шевч., І, 1963, 222); В кишені він намацує м’яку шовкову хустку. Десь він її прихопив з-поміж розкопаних Хомою трофеїв, приховав, готуючи в дарунок доньці… (Гончар, III, 1959, 154); // у знач. прикм. Кілька хвилин вони сиділи мовчки, дивилися на розкопану землю, на риштування, машини, людей (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 200); // розко́пано, безос. присудк. сл. Чи довго той Скилур.. сидів у Сімферополі, чи недовго — про це ще не розкопано (Вишня, І, 1956, 159). РОЗКОПА́ТИ див. розко́пувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 708.