РОЗКО́ХАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розкоха́ти. Дерева, розкохані попередніми дощами, поспускали своє рясне листя, мов попарені (Дн. Чайка, Тв. 1960, 74); // у знач. прикм. На сонці відполіровано блиснуло її сите, розкохане тіло (Тют., Вир, 1964, 239).
2. у знач. прикм. Який, споживаючи багато їжі, став огрядним, жирним; // Який, живучи в достатках, став випещеним. Якась розкохана пані, тримаючи на шворці песика, здивовано зиркнула на залізничника (Стельмах, I, 1962, 161); // Який буйно розрісся за сприятливих умов (про рослинність). Одної ночі, вгніздившись між пружинистим гіллям густої розкоханої вшир на вільній волі вільхи, хлопці вже стали засинати, як зненацька обидва стрепенулися (Загреб., Диво, 1968, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 709.