РОЗКУ́ЙДАНИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розку́йдати.
2. у знач. прикм.. Те саме, що розкуйо́вджений 2. Марина тільки що встала й не вмивалася; очі в неї заспані, волосся розкуйдане (Мирний, IV, 1955, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 718.