РОЗКУ́СТРАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розку́страти. Чорна парубоцька чуприна, завжди здалеку виднілася з кабіни, розкустрана вітром, непокірна (Літ. Укр., 13. IX 1974, 4).
2. у знач. прикм. Те саме, що розкуйо́вджений 2. — Любонько, але ж я говорив… ти мене неправильно зрозуміла, — Ясень проводить обережно рукою по її розкустраних куделиках (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 17); Червоний очіпок на розкустраній голові схилився набік, і тим сердите тітчине лице здавалося ще сердитіше (Мирний, IV, 1955, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 720.