РОЗЛЮТО́ВАНО. Присл. до розлюто́ваний 2. *Образно. Дніпро не вгавав — виром хвиль із боків Розлютовано бився об скелі (Грим., Дніпрострум, 1932, 32); Б’є [буря] розлютовано в груди: Йди, не схиляй чола! Вперто — завжди і всюди — І втома тебе не здола (Перв., І, 1958, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 731.