РОЗЛЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Розпліскувати, розкидати що-небудь краплями, бризками; розбризкувати. [Катря:] Та що ти ото робиш там, Панасе? Нащо то розляпуєш чорнило? (Вас., III, 1960, 248); Між небом і землею каламуть: то кінські копита розляпують багнюку (Тют., Вир, 1964, 448).
2. перех. і неперех., розм. Розголошувати (секрети, таємниці). — Який я базікало? — образився Микита Дудка.— Аби ви не розляпали, а з мене хоч жили тягни, не скажу (Панч, Гарні хлопці, 1959, 31); — Я сказала Жені про твою таємницю,— пояснила Льошці Галя. — Вже розляпала? — суворо кинув Льошка вбік Галі (Мокр., Острів.., 1961, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 733.