РО́ЗЛІ́Т, льо́ту, ч.
1. Дія за знач. розлеті́тися, розліта́тися1. Розліт птахів.
2. Контур, окреслення чого-небудь у вигляді ліній, що розходяться в протилежні боки і вгору. У партизана — гранітної твердості погляд, крилатого розльоту густі брови, суворо пригнуті до перенісся (Вол., Дні.., 1958, 47); Після зміни на зупинці біля моста, що в легкому розльоті залізобетонних ферм сягнув протилежного берега, він залишив трамвай (Рад. Укр., 2.VI 1962, 3).
3. Політ, рух з поступовим наростанням швидкості. Лиш у найближчих до нас галактик червоне зміщення непомітне: швидкість їх розльоту ще невелика, її часто-густо «перекривають» швидкості хаотичного руху галактик (Наука.., 6, 1967, 9); // Сила польоту, швидкість, набута під час польоту. Шуліка гепнувся об каміння поблизу качки. Хижак, певно, прогадав свій розліт — зопалу або з голоду не зауважив скелі (Досв., Гюлле, 1961, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 727.