РО́ЗМИР, у, ч., рідко.
1. Розрив мирних відносин, порушення миру; війна. 1787 року, в переддень очаківського розмиру, тільки через Херсон.. було відправлено за кордон десятки тисяч пудів збіжжя (Добр., Очак. розмир, 1965, 199).
2. Замирення, мир. Кричить [Еней]: «Чи ви осатаніли! Адже ми розмир утвердили! (Котл., І, 1952, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 741.