РОЗМИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех. і неперех., рідко. Відновлювати мир, згоду між ким-небудь; мирити, примиряти. Діло от-от до бійки доходить. Спочатку я просто лякався й прожогом біг розмиряти (Хотк., І, 1966, 151); Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило, якому тільки й судилося сьогодні, що розмиряти (Тют., Вир, 1964, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 741.