РОЗНО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех.
1. Носячи, робити просторішим, вільнішим, зручнішим (одяг, взуття).— Завтра дядько Данило обіцяли дати тобі нові чобітки розносити, — кажу я Яшкові (Панч, На калин. мості, 1965, 11).
2. тільки док., перев. безос., розм. Почати ходити де-небудь, робити щось (уживається перев. при висловленні незадоволення з приводу чиїх-небудь дій). [Явдоха (з другої хати):] Тату! тату! Борщ давно вже на столі стигне. [Xрапко:] От розносило їх! (Мирний, V, 1955, 141).
◊ Лиха́ (недо́бра) [годи́на] розноси́ла; Ли́хо розноси́ло кого — хтось ходить де-небудь, робить щось (уживається перев. при висловленні незадоволення з приводу чиїх-небудь дій). — Так, так… Де ж уночі розносила його лиха година? Послав серед ночі хлопця (Мирний, III, 1954, 58); — Що там таке? От їх достобіса! Недобра їх розносила, Мов справді за ділом (Шевч., І, 1963, 35); [Кукса (уздрів Дранка):] Чого це ви, сусіде, так радієте? [Дранко:] А вас яке лихо розносило, що танцюєте? (Кроп., І, 1958, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 752.