РОЗНЮ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗНЮ́ХАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. і неперех. Починати нюхати, намагаючись визначити, розпізнати який-небудь запах. Намагаюся пригадати. І на думці вертиться, а не пригадаю. Чмихаю носом, рознюхую — тягне не то кізяком, не то м’ятою… (Вас., І, 1959, 376).
2. перех., перен., розм. Вишукувати, вистежувати, вивідувати щось, дізнаватися про кого-, що-небудь. Вона днями й ночами гасала по селу, рознюхуючи новини (Чаб., Балкан, весна, 1960, 359); — Так от, розповідає він мені про тих бандитів, а я собі й метикую: говори, говори, ми вже давно рознюхали все це (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 753.