РОЗПА́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розпа́рити. Баба Федора ставила гірчичники, прикладала старому до грудей клунок з розпареними висівками (Донч., III, 1956, 107); В теплому повітрі полинули солодкі пахощі розпареної ріллі, торішнього зіпрілого листя (Речм., Весн. грози, 1961, 82); Криничани обганяли подорожніх, що перепочивали край шляху… Все такі ж нужденні, обшарпані, розпарені далекою ходьбою… (Гончар, Таврія, 1952, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 757.