РОЗПАСКУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпаску́дити.
2. у знач. прикм. Який розпаскудився, набув поганих нахилів, звичок; розбещений, зіпсований. Мати врозумляла дочку. Тихін ненадійний.. Він і на машині їздить, і трактором оре, та розпаскуджений. Одбився від рук, не признає нікого (Горд., Дівчина.., 1954, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 758.