РОЗПИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗІПНУ́ТИСЯ, РОЗП’Я́СТИСЯ і РОЗІП’ЯСТИ́СЯ, зіпну́ся, зіпне́шся, док.
1. Давати розіп’ясти (у 1 знач.) себе. [Круста:] Наш мученик мудріший був від тих, що здуру розпиналися на довбнях (Л. Укр., II, 1951, 404); За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине Божий? (Шевч., І, 1963, 327).
2. Ставати, лягати або притулятися до чогось, широко розкинувши руки й ноги. Чотири постаті схоплюються з могилки й ховаються за хрести, розпинаючись на них (Мик., І, 1957, 52); — Здрастуйте, ковалики,— проспівала вона, розіп’явшись у дверній рамі (Тют., Вир, 1964, 37); // Розправлятися, розтягуватися над чим-небудь. * Образно. Над ним [полем] синім шатром розіп’ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки (Мирний, І, 1949, 125); // Широко, в різні боки розкидати, простягати гілки, листя; буйно розростатися. Над самими сіньми яблуня розіп’ялась і два чорногузи гніздо звили (Барв., Опов.., 1902, 471); // Розв’язувати на собі, знімати з себе (перев. хустку). Від Орисиного кожушка по хаті пішов морозний дух. Розіпнувшись, вона кинула хустку на скриню (Тют., Вир, 1964, 508).
3. тільки недок., за кого — що і без додатка, перен., розм. Гаряче відстоювати, захищати кого-, що-небудь, доводити щось. — І громада скаже,— що нам Пріська таке, у якій вона помочі стане, що ми розпинаємось за неї? (Мирний, III, 1954, 47); — Хто, як не ти, перед районом із кожі ліз та розпинався, що Троянівська сільрада виконає й перевиконає? (Тют., Вир, 1964, 98); // Голосно кричати, з запалом говорити про щось. — Критикуйте! — в кабінеті Розпинався Круть Мирон… Через тиждень у газеті Прочитав він фейлетон (С. Ол., Вибр., 1957, 304).
4. перен., розм., рідко. Дуже переживати, мучитися. [Xрапко:] Та чого се я розпинаюся? Чого мучуся-болію? (Мирний, V, 1955, 198).
5. тільки недок. Пас. до розпина́ти 1-4.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 762.