РОЗПИ́ТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм.
1. Те саме, що розпи́тувати. Домна падала коло чоловіка, розпитувалась: — Що тобі, Семене? Чого сумуєш? (Коцюб., І, 1955, 112); Випивши з гістьми знову, став [Сава Петрович] уже поважно розпитуватися в Мокроуса про новини (Головко, II, 1957, 267); — А чия ж ти? — І так він випитував про все в Левантини, розпитався й про те — через що кинула хазяїв (Гр., II, 1963, 259); Вигляд у господаря був похмурий і стомлений. Сахно розпиталася про його здоров’я (Смолич, І, 1958, 69); Вже скільки сіл минула, і.. не дуже в речі заходжу: розпитуюсь дороги в Дем’янівку, подякую за хліб-сіль та й далі (Вовчок, І, 1955, 8); Й на другий день листа не було. Кирило обуривсь.. Треба піти у город і розпитатись (Коцюб., II, 1955, 210).
2. розм. Запитуючи, розпитуючи одне одного, з’ясовувати що-небудь. — Як ми розпитались промеж себе, так от що зробим: ..зложимося, скільки у кого є грошей, щоб можна було купити [зерна] (Кв.-Осн., II, 1956, 127); — Годі, мамо! Се ми вже між собою розпитаємось, а вам вже час спочити (Вовчок, І, 1955, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 764.