РОЗПЛА́СТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпласта́ти. Літак мчав униз, до землі, і вітер свистів під широко розпластаними крилами (Собко, Зор. крила, 1950, 264); Підняв [Петру] її з землі і побачив, що то не хустка, а розпластаний вітром аркуш паперу (Чаб., Балкан. весна, 1960, 409).
2. у знач. прикм. Який лежить пластом, навзнак або на грудях, обличчям донизу. Уся підлога була вкрита розпластаними та скарлюченими людськими тілами (Збан., Єдина, 1959, 121).
3. у знач. прикм., розм. Який витягнувся в стрімкому русі (перев. про коней). Промигнув, щось белькочучи, якийсь дядько, а ми все стрибали на розпластаних конях униз (Панч, II, 1956, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 767.