РОЗПЛО́ДЖУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗПЛОДИ́ТИСЯ, о́диться, док.
1. Розводитися, розмножуватися у великій кількості (перев. про тварин). Вонюча бузина розкорінялася-розплоджувалася на волі (Мирний, IV, 1955, 205); На родючому грунті.. більше розплоджується різних хробачків та комах, від яких жиріють коропи (Донч., І, 1956, 59); З жалем поглядали колгоспники на велике болото, на якому швидко розплодилися малярійні комарі (Мокр., Сто.., 1961, 72); // розм. Народжуватися у великій кількості (про людей). — Енею годі вже журитись, Од його має розплодитись Великий і завзятий рід (Котл., І, 1952, 155); Ви скаржитесь: — Тісно тепер на землі, Надміру, мовляв, розплодилось людей… (Воскр., З перцем!, 1957, 238).
2. перен., розм. Збільшуватися, з’являтися у великій кількості (перев. про щось небажане). — Ізнов розплодилась вельможна шляхта поміж миром! Да нам не вперше викопувати сей бур’ян по Вкраїні! (П. Куліш, Вибр., 1969, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 770.