РОЗПЛІТА́ТИСЯ, а́ється, недок., РОЗПЛЕСТИ́СЯ, ете́ться, док.
1. Розпускатися, розмотуватися, розділятися на окремі пасма (про що-небудь сплетене, скручене). Хустка їй впала,.. а довгі коси розпліталися на бігу (Кобр., Вибр., 1954, 168); В хату вскочила Люда. Її не можна було впізнати: крендель на голові розплівся, жовта хустка, недбало кинута на плечі, зсунулась… (Перв., Дикий мед, 1963, 333); // Роз’єднуватися, розчіплюватися (про пальці, руки, обійми). Поволі гамір в автомайстерні вщухав, припинялися розмови, розпліталися обійми (Загреб., Європа. Захід, 1961, 13); Христина стоїть нерухомо, тільки пальці розплелися, і права рука, трохи піднята, вітає коханого (Собко, Звич. життя, 1957, 311).
2. Розплітати собі косу. Розплелася дівчина — Ніби на весілля (Рудан., Тв., 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 770.