РОЗПОВНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до розповні́ти. Малахов з’явився у кабінеті свого безпосереднього начальника.. Той сидів біля столу, великий, вже розповнілий, поважний (Собко, Справа.., 1959, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 773.