РОЗПОТРОШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех., рідко. Очистити від нутрощів, потрухів; // перен. Розбиваючи, розгромити, зруйнувати. Ми розпотрошим кодло ваше (Сос., І, 1957, 403); Було тільки люте бажання швидше розпотрошити цю гору стріляючої сталі (Гончар, II, 1959, 376); // перен. Розриваючи, знищити. Він з звірячою ненавистю кинувся на книжку і розпотрошив її (Вільде, Сестри.., 1958, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 777.