РОЗПРИ́НДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм.
1. Образитися, розсердитися на кого-небудь. [Явдоха:] Та він такий. Часом і геть-то розприндиться (Мирний, V, 1955, 155); [Марина:] Овва! — А ти чого розвередився та розприндився? Побоявся, що правда наверх вийде (Фр., IX, 1952, 392); — Ні, не брала я твого медальйона. Потім враз розприндилась: — Потрібний мені твій медальйон! (Панч, На калин. мості, 1965, 133).
2. Повестися зарозуміло, гордовито. Другі, задравши ніс, розприндившись ходили (Греб., І, 1957, 49); Не пройшло й місяця, як у чоловіка повнісінький капшук золота і срібла. Як тут не розприндитись і не зачванитись? (Стор., І, 1957, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 779.