РОЗПУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПУ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. розпу́х, ла, ло; док.
1. Набрякати, потовщуватися від запалення, хвороби. Полковник звичайно ні про що інше не говорив, тільки про свій набряклий палець на нозі, який страшенно розпухав (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 589); У Андрія — розсічена нижня губа. Вона розпухла на морозі і запеклася кров’ю (Тют., Вир, 1964, 541).
◊ Голова́ розпуха́є (розпуха́ла, розпу́хла і т. ін.) у кого — хтось відчуває велику втому від напруженої розумової праці, від різних думок. Від дум і гадання розпухала [у Надії] голова (Баш, Надія, 1960, 153).
2. перен., розм. Збільшуватися в обсязі. «Начальство» йшло.., тримаючи в руках важкий портфель, що порядно розпух від різних «ділових» паперів (Шиян, Баланда, 1957, 146).
3. розм. Ставати огрядним, повнішати, гладшати. Йосипенко постарів уже, розпух, роздобрів (Мирний, IV, 1955, 160); Сидить Кіндрат.., Розм’як, розпух од ліні (Колг. Укр., 8, 1956, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 785.