РОЗПУ́ЧНО, діал. Присл. до розпу́чний. Як швидко я все пережив, Як швидко я знов затужив; Розпучно стою край безодні (Граб., І, 1959, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 785.