РОЗПУ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпуши́ти. Клумби в палісаднику були вже розпушені під розсаду (Смолич, Мир.., 1958, 6); В грунті, розпушеному зверху, сходи з’являються раніше і перезимовують краще (Хлібороб Укр., 6, 1964, 15); На всіх посівах треба весь час тримати грунт розпушеним і чистим від бур’янів (Озелен. колг. села, 1955, 104); На стежку вискочила збуджена їздою, розчервоніла, із розпушеною вітром зачіскою Юля (Тют., Вир, 1964, 245); На оголеному мереживі гілля сиротливо висіли шапки сірих, розпушених вітрами гав’ячих гнізд (Юхвід, Оля, 1959, 199).
2. у знач. прикм. Який розпушився, став пухнастим (про волосся, шерсть, пір’я і т. ін.). Нараз, все ще сколюючи шпильками своє розпушене і золотаве волосся, вона повернулася до мене (Грим., Подробиці.., 1956, 12); Куточок нічного неба над лісом став.. схожий на розпушений лисячий хвіст (Донч., IV, 1957, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 785.