РОЗРИВА́ТИСЯ1, а́юся, а́єшся, недок., РОЗІРВА́ТИСЯ, зірву́ся, зі́рвешся, док.
1. Від різких рухів, ривків розділятися на частини, шматки; роздиратися. Торба трісь — і розірвалась… (Гл., Вибр., 1951, 120); Два разки розірвались, і намисто пороснуло на поміст (Н.-Лев., II, 1956, 79); // Лопаючись, тріскаючись, розпадатися, кришитися на дрібні шматочки. В повітрі з’являлися не то білі кружечки, не то маленькі пухирі, які росли, росли, розривалися беззвучно, вприскуючи в темряву світлий порошок (Томч., Готель.., 1960, 39); Як боляче розривається крихкий, сльозами зліплений льодок на віях (Стельмах, І, 1962, 294); // Ставати рваним, дірявим (про одяг, взуття). Шевця не маш [маєш] — сам чобіт заший, коли розірвався (Номис, 1864, № 11265).
◊ Голова́ розрива́ється — про сильний головний біль. [Огнєв (піднімає руку до бинта на голові):] Фу, голова розривається (Корн., II, 1955, 25); Се́рце (душа́) розрива́ється (розі́рве́ться і т. ін.) [на шматки́ (куски́, на́дво́є)] у кого, чиє, чия — хтось страждає, мучиться від чого-небудь, переживає за когось. Серце в жінки розривалось від туги за рідним краєм, за дитиною, яка зосталася без матері (Донч., III, 1956, 79); Сердешному чоловікові не до спання: серце в його на шматки розривається (Стор., І, 1957, 24); [Сербин:] Мар’яно, хіба я не знаю, хіба я не бачу, як тобі тяжко? Хіба я не мучусь сам, дивлячись, що у тебе серце розривається на куски (Вас., III, 1960, 41); — Що маю робити? Душа моя розривається надвоє! Серце ниє й болить (Н.-Лев., IV, 1956, 36); Лиш Одіссеєм журюсь я, за ним розривається серце (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 324); Хай серце, болю повне вщерть, Розірветься… нехай! Висока честь: прийняти смерть За любий, рідний край! (Вороний, Вибр., 1959, 60); Се́рце розрива́ється на́впі́л див. на́впі́л.
2. Розділятися на частини, осколки, руйнуватися під дією вибуху, пострілу. Бувало, що зіпсується на міні ударник.. Візьмуть розриватися тоді міни на пароплаві. Феєрична картина (Ю. Янов., II, 1958, 33); Перший снаряд розірвався неподалік дзвіниці. Прошумів другий… (Гончар, II, 1959, 81); Важка бомба розірвалась біля нашого окопу (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 38); *Образно. Село аж розривалось від пострілів (Цюпа, Грози.., 1961, 88).
3. Роз’єднуватися, розсуватися, утворюючи просвіт, прогалину (про що-небудь з’єднане, суцільне). Ніч ішла; хмари розривалися — зорі блищали… (Вовчок, І, 1955, 162); Далі юрби розривалися — звертали в провулки й пропадали в темряві (Головко, II, 1957, 314); Вивіяв [вітрець] на лід кілька округлих вільхових листів і вони закружляли у рівному колі, потім це коло розірвалося і листки блискавично, мов горобці, пурхнули кудись угору (Стельмах, І, 1962, 128); Туман розірвався на сході і відразу з його вилинуло, сяючи пишною красою, золотеє сонце (Гр., II, 1963, 129).
4. перен. Перериватися, припинятися (про те, що зв’язує кого-небудь із кимсь певними стосунками). *Образно. — У нас з нею ще до війни ниточка розірвалася. Так, знаєте, трагічні обставини (Голов., Тополя.., 1965, 29).
5. рідко. Припиняти свої стосунки, відносини з ким-небудь.
6. перен. Зникати (про те, що обмежує чиюсь свободу, самостійність, що є обтяжливим для кого-небудь). Ще був народ закутий кайданами.. Але вже чуло серце юнакове, живого наливаючись вогню, розірвуться, впадуть царські окови (Гонч., Вибр., 1959, 293).
7. перен., розм. Одночасно займатися багатьма справами; намагатися встигнути скрізь. Я теж мало роблю, бо мушу розриватися на 100 частин (Коцюб., III, 1956, 163); — Якби я могла розірваться надвоє, то я б і сіни мела, і коло печі стояла, — промовила Мотря неласкавим голосом (Н.-Лев., II, 1956, 283); // Дуже старатися, докладати великих зусиль, роблячи що-небудь. Він аж розривається, щоб.. найважче самому зробити, а жінці щоб менше зосталося (Мирний, І, 1949, 172); Контррозвідки розривалися, шукаючи нас (Ю. Янов., II, 1958, 252).
◊ Хоч розірви́ся: а) про марність чиїх-небудь зусиль, намагань. Так повелося на вічі — не захотіли слухати, хоч розірвися, не дадуть і рота роззявити (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 221); б) те саме, що Хоч на́дво́є розірви́ся (див. на́дво́є). — Хоч розірвися. І там треба побувати, і туди заглянути, і суши собі голову, чим скотину догодувати… (Кучер, Трудна любов, 1960, 107).
8. перен. Сильно, гучно звучати, лунати. І від бурі, що бушує, і від грому, що так і розривається над головами, шум такий і грохот, що страшно і згадати!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 413); За плечима у юрми билось й розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (Коцюб., II, 1955, 101); Ще дужче гримів голос із репродуктора, а тим часом телефонні дзвінки аж розривались у передпокої, владно кликали до себе (Тич., III, 1957, 284); // Дуже голосно ридати, кричати, співати і т. ін. Кричала [Катерина] всім своїм єством, кричала на весь світ,.. розривалася в сухих риданнях… (Хотк., II, 1966, 253); Їм було байдужісінько, чого, власне,.. розривається цей лисий і товстий тубілець (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 462); Ой, нехай плаче, розірветься, а уже мене не діждеться (Чуб., V, 1874, 789).
Як не розірва́тися — дуже голосно ридати, кричати, співати і т. ін. Дужче закумкали жаби в болоті, засвистали черепахи у сазі, а солов’ї — як не розірвуться в Ратієвщині (Мирний, IV, 1955, 26).
9. тільки недок. Пас. до розрива́ти1 1-6.
РОЗРИВА́ТИСЯ2, а́ється, недок. Пас. до розрива́ти2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 791.