РОЗРИВНИ́Й, а́, е́.
1. Який утворює вибух. Вона була при зброї: у руках Був заступ гострий, а в кишені куля, Набитая знадобом розривним (Л. Укр., І, 1951, 115); // Який розривається після влучення в ціль. Впав перед Романом якийсь боєць, влучений розривною кулею в голову (Гончар, III, 1959, 140); Для зменшення витрат свинцю вчені мають на меті замінити свинцеві кульки маленькими розривними снарядами (Наука.., 7, 1967, 42).
2. спец. Признач. для розривання чого-небудь на частини. Смикнувши троса, Трофімов відкрив розривний клапан, і куля, знесилівши, лягла на землю (Наука.., 11, 1969, 52); Розривна машина; // При якому що-небудь розривається, руйнується. Породи.. руйнуються переважно від розривних напруг, що виникають.. під дією вибуху (Вісник АН, 1, 1973, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 791.