РОЗРУ́ХА, и, ж.
1. Повний розлад, розвал, перев. у господарстві, економіці країни. В боротьбі проти іноземних інтервентів, на полях битв, у голоді й розрусі створювалася перша в світі Радянська держава (Рад. літ-во, 5, 1957, 76); Нова економічна політика була розрахована на подолання розрухи, на створення фундаменту соціалістичної економіки (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 12).
2. рідко. Перетворення в руїни, руйнування.
3. заст. Розбрат, незгода. — Се моє — й те моє, — брат братові казали: Кожну мализну за велике мали, Поміж себе розруху кували (Мирний, V, 1955, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 798.