РОЗСЕ́РДИТИ, джу, диш, док., перех. Привести кого-небудь у стан роздратування, обурення, гніву. Ми думали, що биття озвірить учителя, розсердить, розлютить його (Фр., IV, 1950, 223); — Цього Марка треба тільки розсердити, — пересвідчилися дівчата, — тоді він страшний та лютий стає (Горд., Дівчина.., 1954, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 802.