РОЗСЛУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Добре, ясно почути; розчути. Нічого не можна було розслухати, що їй там бабуся шептала (Кв.-Осн., II, 1956, 196); Неясно горіло в нашій хаті світло — ніхто зразу не впізнав. Тільки ж розслухали мову, так усі в один голос і загомоніли: — Хома! Хома приїхав! (Вас., II, 1959, 480).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 811.