РОЗСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Те саме, що розслу́хати. Перш було розсердився, а далі, як розслухавсь, що йому Настя, стогнучи, розказала, то й замовк (Сл. Гр.).
2. Узнати, вивідати що-небудь від когось. — Чи не збігав би ти, слідом за ним, у волость та розслухався б, що воно за чоловік (Мирний, І, 1949, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 811.