РОЗСО́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗСОЧИ́ТИСЯ, и́ться, док., рідко.
1. Ставати розрідженим, нещільним, негустим. За Дніпром на шляхах клубочилась курява.. Лише над Дніпром вона трохи розсочувалась, розвіювалась (Баш, Надія, 1960, 274).
2. перен. Поступово зникати, затихати. Припавши до дерев, здригались [Степан і Андрій] од кожного звуку. Але бурчання машини вже розсочилося в туманній тиші (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 722).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 813.