РОЗСУ́ДЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. розсу́дливий. Боярська служба.. поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість (Фр., VI, 1951, 11); Для братів Маруся була непорушним авторитетом не лише через те, що була найстарша серед дітей, а й за свою розсудливість і правдивість (Добр., Очак. розмир, 1965, 204); Вона негайно забувала про всяку розсудливість, коли потрапляла у воду (Донч., VI, 1957, 75); Витримку, розсудливість і спокій Ми повинні завжди зберігать (Шер., Генерал Орленко, 1948, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 820.