РОЗТИ́КАТИ див. розтика́ти.
РОЗТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТИ́КАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Стромляти, втикати що-небудь гостре в різні місця; // перен. Абияк розміщувати, безладно розкидати що-небудь у великій кількості по різних місцях. — І чому цей зрадливий пензель, роблячи мазки на полотні, так невдало розтикав їх, розмазав, розмісив брудними розводдями? (Довж., III, 1960, 132); — А де решта краму? По кіосках розтикав? (Кучер, Трудна любов, 1960, 524); // перен. Роздавати кому-небудь щось. Андрій у своєму класі, я поруч, у другому.. Розтикаю дітям сякі-такі завданки, підходжу до вікна… (Вас., II, 1959, 87); // Розсовувати, розставляти що-небудь у кількох місцях з метою схову. Вибирали [селяни] з кошелів [пшеницю] у мішки і десь по подвір’ю ховали просто в сніг.. Розтикали.. у снігу десь попід тинами всяку всячину з князівського майна (Головко, II, 1957, 330); // перен. Витрачати значну суму грошей на дрібниці. — Були [гроші], та загули! — обізвався дід Грицай. — Отак: сюди тиць, туди тиць, та й розтикав три сотні (Н.-Лев., IV, 1956, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 823.