РОЗТРУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтруси́ти. Корови стояли чи лежали на старанно розтрушеній підстилці (Добр., Тече річка.., 1961, 264); * Образно. Жінка зразу ж взялася за роботу. Вона збирала прутики, вітром розтрушені по стрісі, й затикала ними дірки (Томч., Готель.., 1960, 60); // у знач. прикм. За копицями, що стояли осторонь, лежало на землі ще вологе від дощу, розтрушене сіно (Томч., Готель.., 1960, 16); // розтру́шено, безос. присудк. сл. Дивлюсь,— подають не платформи, а закритий товарний вагон: на підлозі трохи соломи розтрушено (Мур., Бук. повість, 1959, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 834.