РОЗТРІ́ПАНИЙ1, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розтріпа́ти. Зовні Василь не був таким красивим, як Сашко. У нього звичайне смагляве лице, світло-пшеничне і завжди розтріпане волосся, трохи кирпатий ніс і звичайні собі сірі з полиском синяви очі (Баш, Надія, 1960, 11); Він дивиться вдалину, за синю смугу ріки, на руді луги, на чорний, розтріпаний осіннім вітром чагарник (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 277); Летить дараба.. Он за закрутом друга дараба. Якась розтріпана вона, щось мусило статися на ній (Хотк., II, 1966, 324); [Огнєв:] Танковий корпус загинув. А зараз виходить, що буде розтріпана і моя армія (Корн., II, 1955, 46); *Образно. Взагалі настрій якийсь розтріпаний, бо все мушу то розказувати, то показувати всякі речі (Л. Укр., V, 1956, 376); // у знач. прикм. Під вікном стояв чималий стіл, на ньому були розкидані книжки та розтріпані зшитки університетських лекцій Настиного брата (Л. Укр., III, 1952, 582); Волосся йому стирчало, як щетина, і робило його схожим на розтріпаний віник (Панч, III, 1956, 41).
2. у знач. прикм. Який розтріпався, розкуйовдився (про волосся); розпатланий. В дверях з’явився чоловік з розтріпаним волоссям на голові (Н.-Лев., II, 1956, 408); На місці попереднього промовця з’являється другий — з розтріпаною білявою чуприною, з довжелезною бородою (Кол., На фронті.., 1959, 124); // З незачесаним, розкуйовдженим, розпатланим волоссям. Сива розтріпана циганка гріла коло вогню свої лахмани (Коцюб., І, 1955, 368); Пахучою розтріпаною головою дівчина прикипає до намерзлого скла (Стельмах, І, 1962, 99); // Настовбурчений, розшарпаний (про пір’я, шерсть); // З настовбурченим, розшарпаним пір’ям, шерстю. — Аж бачимо — з-під даху Два впало горобці, немов грудки з розмаху, Та й покотилися, розтріпані та злі (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 329); На сонце нерозумно кряче Розтріпана ворона (Гірник, Стартують.., 1963, 43).
3. у знач. прикм. Який недбало, неохайно одягнений, має нечепурний вигляд. Часом щезала [Палагна] з дому і верталася пізно, червона, розтріпана, п’яна неначе (Коцюб., II, 1955, 342).
РОЗТРІ́ПАНИЙ2, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до розтрі́пати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 832.