РОЗХВИЛЮВА́ТИСЯ, ю́юся, ю́єшся, док.
1. Відчути сильне хвилювання, великий неспокій. Хоч як умів дядя Михайло приховувати свої переживання, але тут таки не витримав — розхвилювався (Сміл., Сашко, 1957, 174); Уляна розхвилювалася, і її веселі, підведені вгору уста зобиджено затремтіли (Стельмах, II, 1962, 102).
2. Стати бурхливим, розбурхатися (про річку, море і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 848.