РОЗХРИ́СТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗХРИ́СТАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Розстібатися перев. на грудях (про одяг). Сорочка в нього розхристалась, груди виставив, капелюх з’їхав на потилицю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 137); Кожух його розхристався, шапка, очевидно, ще раніше розлучилася з головою свого господаря (Кир., Вибр., 1960, 319); // Оголюватися, відкриватися (перев. про груди). Комірець сорочки.. розстебнувся, пазуха зовсім розхристалася (Мирний, III, 1954, 281).
2. Розстібати собі перев. на грудях одяг. [Xвекла Гавриловна (до мужа):] Бережіть себе в дорозі… не розхристуйтесь на протязі, щоб часом не простудилися (Кроп., V, 1959, 77); [Пузир:] Я розхристаюсь, як будемо входить [у земський банк]; тілько на поріг, а тут йому [швейцарові] перед самим носом блись — орден! (К.-Карий, III, 1960, 321); — Що він гріє, отой твій піджачок? Ану марш у хату, розхристався, наче посеред літа… (Збан., Сеспель, 1961, 303).
3. тільки недок. Пас. до розхри́стувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 855.