РОЗЧА́ЛКА, и, ж., спец. Механічна тяга у вигляді троса або стержня, що застосовується для утримування окремих частин споруди у певному положенні. — Ось тут між крилами [літака] натягнуто стальні стрічки, розчалки, вони кріплять крила (Кучер, Квітує жито, 1938, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 858.