РОЗЧА́ХНУТИЙ, РОЗЧА́ХНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчахну́ти. Дуплиста верба, колись давно розчахнута громом,.. росла, зацвітала щовесни (Кучер, Прощай.., 1957, 74); // розча́хнуто, безос. присудк. сл. * Образно.— Товариші,.. ворота Криму розчахнуто. Плани Антанти бито (Гончар, II, 1959, 438).
2. у знач. прикм. Який розколовся, розщепився на частини (про дерева, гілки і т. ін.). Чумаченко побіг яром. Він добре знав місцевість, і за кілька хвилин опинився біля розчахнутої верби (Тют., Вир, 1964, 315); Я швидко відшукав потрібну грушу, в розвилці розчахнутих стовбурів, серед листя, прикиданого снігом, знайшов потрібні мені папірці (Збан., Ліс. красуня, 1955, 19); Десь близько хрусне під вагою снігу розчахнена гілка — і вже Федоренко, а за ним і всі бійці насторожилися (Кач., І, 1958, 501).
3. у знач. прикм. Широко, навстіж відчинений. З вулиці в розчахнуту хвіртку ринув натовп (Смолич, Мир.., 1958, 11); Вливається натовп в розчахнуті двері (Перв., II, 1958, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 859.